Діти з порушенням мовлення

Найвища та найважливіша психічна функція людини – це мова – основний засіб спілкування. Мова має визначальну роль в процесі компенсації різних аномалій розвитку.

Понад 50% дошкільників і 17% школярів молодшого шкільного віку мають різноманітні порушення мовленнєвого розвитку (частина з яких до кінця навчання у початкових класах долає цей розлад). Ці дані не враховують дітей, у яких мовленнєві порушення є другорядними, а в якості первинного виступає, наприклад, глухота. Порушення мовленнєвого розвитку може супроводжувати інші розлади, такі як затримка розумового розвитку, аутизм або церебральний параліч. За різними статистичними даними відомо, що на розлади в комунікації (порушення вимови, мовлення) страждає кожен десятий.

Мовлення - один з найбільш потужних факторів і стимулів розвитку дитини. Це зумовлено винятковою роллю, яку воно відіграє в житті людини. Мовлення в своєму розвитку проходить певні етапи. На кожному з етапів елементи мовленнєвої системи формуються у певній закономірності. Однак, якщо ці закономірності порушуються, мовленнєва система дитини формується непослідовно, і, як наслідок, веде до мовленнєвих порушень, виправити які може тільки спеціаліст.

Мовленнєві порушення - збірний термін для позначення відхилень від мовленнєвої норми, які повністю або частково перешкоджають мовленнєвому спілкуванню і обмежують можливості соціальної адаптації дитини. Як правило, вони обумовлені відхиленнями в психофізіологічному механізмі мовлення, не відповідають віковій нормі, самостійно не долаються і можуть істотно вплинути на подальший психічний розвиток дитини. Для їх позначення фахівцями використовуються різні, не завжди взаємозамінні терміни - розлади мовлення, дефекти мовлення, недоліки мовлення, недорозвинення мовлення, мовленнєва патологія, мовленнєві відхилення.

 

Формування мовленнєвої функції є складним процесом, в якому беруть участь центральний та периферійний відділи мовленнєвого апарату.

1. Центральний відділ: кіркові центри (мовно-слуховий – центр Верніке; мовно-руховий – центр Брокка), підкіркові вузли, провідникові шляхи та ядра відповідних нервів.

2. Периферійний відділ:

- дихальний (грудна клітка з легенями, бронхи, трахея);

- голосовий (гортань та голосові складки);

- артикуляційний (язик, губи, зуби, щелепи, м’яке та тверде піднебіння, альвеоли)

В залежності від місця хворобливого впливу мовленнєві порушення можуть буди центрального або периферійного характеру.